Якщо говорити максимально просто, то будь-який багатоквартирний будинок включає:

• квартири (приміщення, що призначені для проживання) та нежитлові приміщення (що використовуються для облаштування офісів, магазинів, роз­важальних закладів тощо);
• решту площі будинку (як то: підвали, сходові клітки, горища), прибудин­кову територію тощо.

Квартири та нежитлові приміщення є самостійними об’єктами права при­ватної власності (особистої чи спільної) фізичних або юридичних осіб. Тобто за загальним правилом у них є свої персоніфіковані власники, відомості про яких занесені до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Що ж до решти майна багатоквартирного будинку, то воно є спільним і на­лежить усім фізичним/юридичним особам, що є власниками приміщень у та­кому багатоквартирному будинку. Реєстрації права власності на весь багато­квартирний будинок як окремий об’єкт права власності законодавством не передбачено.

Точне визначення спільного майна багатоквартирного будинку закріплене в п. 6 ч. 1 ст. 1 Законі № 417.

Таким майном є:

• приміщення загального користування (у тому числі допоміжні);
• несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку;
• механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлово­го приміщення;
• будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території;
• земельна ділянка, на якій розташовані багатоквартирний будинок і на­лежні до нього будівлі та споруди і його прибудинкова територія.

На що варто звернути увагу. Спільне майно багатоквартирного будинку є спільною сумісною власністю співвласників. Це означає, що воно не може бути поділено між співвласниками, і такі співвласники не мають права на ви­ділення в натурі частки із спільного майна багатоквартирного будинку.

Вод­ночас важливо: право власності на спільне майно багатоквартирного будин­ку існує у власників приміщень в відповідному будинку в силу закону, тож жодних додаткових дій з метою підтвердження існування відповідного права вчиняти не потрібно (з цього приводу Конституційний Суд України одно­значно висловися в рішенні від 02.03.2004 р. № 4-рп/2004).